Місто Кременець розташоване на півночі Тернопільської області.

Це, мабуть, чи не найперше з так званих «міст-страждальців», що перетерпіли на своєму віку безліч різних господарів та культур. Кременець належав і австро-угорцям, і князівству Литовському, і Галицько-Волинському, і Польщі, і Російській імперії, а вже після того Україні. Місцеве населення вільно розмовляє українською, польською та російською мовами. Першу письмову згадку про Кременець я знайшов в Іпатіївському літописі під 1226 роком, в зв'язку з нападом на місто угрів, яких розгромили вщент руські війська. Після того місто почало бурхливо розвиватися та багатіти. В 1240 році його вподобав ніхто інший, як сам Хан Батий. Але в Кременці спіткала його лиха година. Його улюблений верблюд, що супроводжував його у багатьох походах «загримів у дерев'яний пиріжок», а просто кажучи здох; байдуже, що на дворі в ту пору був мороз – 300 С.

Безрезультатно намагалися взяти замок штурмом воїни Батия. Скажу більше - їм навіть не вдалося покорити замкову гору, висота якої 397 м. У боротьбі з Батиєм використовувалась елементарна тактика, відома за часів Середньовіччя - з замку схили гори просто заливали водою. Через що утворилась величезна ковзанка (то вже мабуть накатались монголи досхочу). Довго тримав Батий замок у облозі але даремно, - запасів в замку було більше ніж в доста. Обдурений, висміяний та безпомічний як немовля, Батий пішов з Кременця. Зі злості він спалював всі села і міста, що траплялися йому на шляху, аж до самого Дубна. До 1259 року тривали криваві війни з монголами. Очолював війська Данило-Галицький, який успішно знищив ворога. Пізніше, за умов миру з ханом Бурундаєм, фортеці в Кременці та Данилові довелося знищити. Але після 1340 року, коли місто увійшло до складу князівства Литовського, фортецю почали відбудовувати. А вже у 1438 році Кременцю було надане князем Свидригайлом Магдебурзьке право на самоврядування. З цього часу починається бурхливий розвиток міста, яке в подальшому перетворюється на важливий економічний центр Волині. В 16 ст. у Кременці мешкало понад 6 тисяч людей. Існує у місті і багато легенд, ось одна з них: У 1500 році, татари гнали в ясир групу дівчат і зупинилися на ніч в горах. Скориставшись можливістю вночі дівчата втекли. Коли татари помітили, що полонянок немає, вони пустились на пошуки.

Не бажаючи знову потрапити до рук ворогів, дівчата піднялися на скелі і кинулися в прірву. Відтоді ці скелі в народі називаються Дівочими. У 1536 році польський король Сигізмунд І (старий) подарував Кременець і околиці своїй дружині Боні Сфорці. Вона була італійкою, і мальовничі кременецькі гори мали нагадувати їй про рідні краї, її правління залишило шрам на обличчі міста. Вона була жахливою тиранкою. В народі про неї говорили, начебто вона відьма, але невідомо звідки до наших часів дійшло ототожнення Бони з найвідомішою жінкою вампіром Лізою Баторі. Говорять, що королева-вампір прагнула вічної юності (хоча зі згадок вона була страшенно негарна). Для того, щоб продовжувати юність Бона користувалася старовинним рецептом, - вона приймала ванни з крові цнотливих дівчат. В одній з веж замку, в підвальних приміщеннях, замість перекриття (тобто стелі) була влаштована металева решітка з довгими та гострими шипами, що вертикально виходили з неї вгору. Королева-вампір заходила в кімнату, а для неї згори на шипи кидали цнотливих дівчат. Виходив такий собі кривавий душ. А от ще одна популярна у Кременці оповідка про Бону: Захотіла якось королева-вампір проїхатись ридваном над широченною долиною, і наказала пошити величезний міст з волових шкур, що мав сполучати замкову гору з протилежною. Коли міст був готовий і натягнутий, Бона сіла у золотий ридван і коні рушили над жахливою прірвою. Як того і слід було чекати, прямо посередині під вагою ридвана міст розірвався навпіл. Ридван разом з королевою впав з великої висоти (397 м – нагадаю). Якась таємнича сила підхопила її і наче пір’їну поставила неушкоджену на землю біля підніжжя гори. Щодо правління королеви-вампіра, то вона вижимала з людей все, що можна, і ще трішечки. Управляла вона краєм через своїх старост. Ввела систему грошових та натуральних податків. Але були і позитивні моменти в період її царювання - вона значно укріпила та озброїла фортецю. Замок мав три вежі, казарми, господарські споруди, порохівні, гармати та іншу зброю. Також за її розпорядженням спорудили францисканський монастир.

Неприступним замок був до осені 1648 року, коли козацький загін Максима Кривоноса після шеститижневої облоги здобув твердиню, сильно поруйнувавши її. Польський гарнізон склав зброю. Відтоді фортеця не відбудовувалась, втратила своє значення і нині до нас дійшли залишки мурів, так звана Чернеча вежа, та міська вежа, над новим домом». Окрім замкової гори та руїн фортеці в Кременці ще дуже багато цікавого, зокрема Єзуїтський колегіум, в стінах якого у 1805 році було відкрито відому Вищу Волинську гімназію, а згодом (1819 р.) Кременецький ліцей, що за програмою прирівнювався до Віденського університету; старі цвинтарі (польський, єврейський, козацький); безліч старовинних храмів; та не треба далеко ходити, кожна вулиця міста є своєрідним музеєм, тому що більшість жилих будинків у місті засновані у ХVІІ-ХVIIIст. Дістатись до Кременця не складно. Місто має залізничну станцію, автовокзал, і взагалі знаходиться прямо на трасі Рівне-Тернопіль (М-19 в 113км від Тернополя).

Автор: erebusss.livejournal.com